Гамбург — місто з давньою історією, яке багато років будувалось, руйнувалось та знову відновлювалось. Багато століть ганзейське місто практично не мало чистої води, а жителі задовольняли власні потреби, набираючи воду з річок Альстер та Ельби. З цієї ж води готували їжу, прали, купалися, прибирали житло, тому поставала необхідність створення у місті водогону та каналізації. Далі на hamburgname
Сучасна каналізація з’явилася у Гамбурзі у 1842 році. До того року у мегаполісі стояв жахливий сморід, бо люди просто викидали власні фекалії на вулицю. Влада міста зрозуміла, що прийшов час зробити порядок і почалися обговорення подальшого плану дій.
Історія дерев’яних трубопроводів
У минулому при відсутності централізованого водогону та каналізації жителям міста було досить складно. У заможних людей були власні колодязі, також воду продавали у спеціалізованих місцях. Мешканцям міста довелося об’єднуватися у спільноти та шукати людей, які б проклали дерев’яні трубопроводи до річок за межами міста.
У XVI столітті на річці Бінненальстер побудували перші гідротехнічні споруди. Водяні турбіни перекачували воду у місткості, які розміщували на горищах будинків. Звідти по примітивному трубопроводу вода розподілялась у сусідні будинки. Якість води, звісно, була поганою, бо люди викидали в Альстер абсолютно всі відходи. Фабрики та підприємства також скидали у річку стічні води, які були забруднені миш’яком, свинцем та різними отрутами. У той же період у Гамбурзі було багато сміття й на вулицях був нестерпний сморід від бруду та фекалій.
У травні 1842 року пожежа, що трапилась у місті, знищила практично всі забудови. Реконструювали Гамбург вже з урахуванням відбудови централізованого водопостачання та каналізації. Вільям Ліндлі, британський інженер, давно проживав у ганзейському місті і його знали як гарного спеціаліста Бергендорської залізниці, тому він розробив для Гамбурга першу в Європі сучасну мережу “Sielnetz”. Декілька років створювали підземні каналізаційні стоки. Їх робили з цегли, а деякі були настільки великі, що через них проходили човни.
Водопровід Ліндлі
Варто зазначити, що саме Ліндлі переконав відповідальних осіб постачати у Гамбург ельбську, а не альстерську воду. Він планував побудувати 4 басейни, куди подаватиметься вода, щоб осіли бруд та сіль. Далі за допомогою помп її транспортуватимуть чавунними трубопроводами у місто. Велика 67-метрова вежа мала обладнання для вирівнювання тиску, а в сучасності вона формує образ Ротенбургсорта. Путівник 1861 року описує споруду як визначну пам’ятку міста. Туристи часто відвідують Ротенбургсорт, вони підіймаються на вежу і влаштовують пікнік у декоративному саду, який є внизу. Хтось навіть катається на човнах по відстійниках.
Протягом кількох років під землею також створили розгалужену мережу каналів довжиною в кілька миль. Такі інвестиції в розвиток міста значно покращили якість життя гамбуржців. Частину заводу Вільяма Ліндлі все ще експлуатують, але вони вже давно потребують модернізації, тому що певні конструкції застаріли, а каналізація повинна витримувати з кожним роком все більше людей. Через збільшення туристів та зростання населення у Гамбурзі, все більше стічних вод з готелів потрапляє у підземний лабіринт.
Містяни можуть побачити каналізацію
Нові каналізаційні труби будівельники спеціальними візками переміщують через каналізаційну систему міста, щоб потім встановити там, де потрібно. Простір між цеглою та новою пластиковою деталлю заповнюють розчином. Це досить дорого для міста, бо за кожен очищений кілометр оплачується від 2 до 3 мільйонів євро.
Щоб інформувати населення, звідки береться вода і як насправді йдуть стічні води, проводяться всілякі заходи для населення. Охочі можуть спускатися у каналізацію і дізнаватися історію її створення.
